1520 рік, бухта Сан-Хуліан, південь Америки. Два місяці моряки Магеллана не бачать на березі жодної людини. А тоді одного дня з’являється він: такий високий, що найвищий із них сягає йому лише до пояса. Того дня народилася назва «Патагонія», одна з найзагадковіших на мапі світу.
- 1520 рік: зустріч у бухті Сан-Хуліан
- Що означає слово «Патагонія»: дві версії
- Полонені Магеллана і бог, якого запам’ятав Шекспір
- «Країна велетнів» на мапах Європи
- Велетні Патагонії: як вони зменшувалися за 250 років
- Ким були «велетні» насправді
- Де знаходиться Патагонія сьогодні
- Де побачити місця цієї історії
- Поширені запитання про Патагонію
- Назва, що пережила міф
- Джерела
Сьогодні Патагонія — регіон на півдні Південної Америки, який ділять між собою Аргентина і Чилі. Але звідки взялася її назва, що в ній від лицарського роману, а що від справжніх людей, як ім’я патагонського бога потрапило до Шекспіра і куди зрештою поділися велетні — про все це далі.
Коротка відповідь. Назву «Патагонія» дав у 1520 році Фернан Магеллан: місцевих мешканців він назвав «патагонами». Найімовірніше, слово походить від імені Патагона — дикого велетня з популярного іспанського лицарського роману «Прімалеон» (1512). Старіша версія виводить його від pata, «ступня», тобто «країна великоногих».
1520 рік: зустріч у бухті Сан-Хуліан
Зима, бунт і два місяці порожнечі
Наприкінці березня 1520 року п’ять кораблів Магеллана заходять у бухту на узбережжі сучасної аргентинської провінції Санта-Крус. Південна півкуля входить у зиму, і флот стає тут на п’ять місяців. Магеллан називає гавань на честь святого Юліана.
Зимівля починається погано. На Великдень, 20 квітня, частина капітанів піднімає бунт. Магеллан його придушує: одного з бунтівників страчують, іншого залишають на березі. Після цього настає тиша. Два повні місяці на березі не з’являється жодної людини, лише степ, вітер і сіре море.
«Велетень» на березі: що записав Пігафетта
Хроніст експедиції, італієць Антоніо Пігафетта, описав те, що сталося далі. Одного дня, коли ніхто цього не чекав, на березі з’явився голий чоловік. Він танцював, стрибав, співав і посипав собі голову піском і пилом.
Магеллан відправив до нього матроса з наказом повторювати ті самі рухи на знак миру. Незнайомець підпустив європейців і показував пальцем угору: він вирішив, що прибульці спустилися з неба. Пігафетта записав, що найвищі з моряків сягали йому лише до пояса.
Згодом на берег приходили й інші місцеві люди. Пігафетта уважно спостерігав за ними і навіть склав невеликий словничок їхньої мови. А Магеллан дав їм ім’я, яке переживе і його, і їх: «патагони».
Що означає слово «Патагонія»: дві версії
Сам Пігафетта не пояснив, чому Магеллан обрав саме це слово. У його звіті є лише коротка фраза: генерал-капітан назвав цих людей патагонами. Відтоді етимологія назви «Патагонія» лишається однією з найцікавіших загадок епохи Великих географічних відкриттів.
«Країна великоногих»: версія, якій вірили чотири століття
Найпоширеніше пояснення з’явилося 1551 року. Іспанський історик Франсиско Лопес де Гомара написав, що патагонів так назвали через їхні потворні ступні. Слово pata в іспанській і португальській означає «лапа», «ступня тварини».
Версія здавалася логічною. Місцеві мешканці носили широкі мокасини зі шкур гуанако, дикого родича лами, і лишали на піску величезні сліди. Тож «Патагонія» — це нібито «країна великоногих». Цю версію переписували всі наступні історики, і її досі можна зустріти в путівниках.
Проте в неї є слабке місце: незрозуміло, що означає друга частина слова, -gon. Жоден дослідник так і не зміг переконливо її пояснити.
Патагон з лицарського роману
1952 року аргентинська філологиня Марія Роса Ліда де Малькіль запропонувала інше пояснення, яке нині вважають найімовірнішим. Ключ знайшовся в книжці.
1512 року в Саламанці вийшов лицарський роман «Прімалеон», продовження популярного «Пальмеріна з Оливи». У ньому лицар Прімалеон припливає на далекий острів і стикається з Патагоном — диким чудовиськом у шкурах, з собачим обличчям, яке полює з луком і стрілами. Лицар перемагає його і везе додому в кайданах.
Такі романи в XVI столітті читали так, як пізніші покоління читали пригодницькі серіали. Їх охоче гортали й мореплавці, зокрема, за переказами, і сам Магеллан. Тож, побачивши на краю світу високих людей у хутрі, з луками і стрілами, моряки, найімовірніше, впізнали героя з улюбленої книжки. Саме тому «патагон» з першого дня означав «велетень».
Сюжет роману має моторошне продовження в реальності. Як лицар Прімалеон привіз свого Патагона в кайданах, так і Магеллан захотів привезти своїх. Але про це трохи згодом.
Інші теорії
Є й екзотичніші пояснення. Британський письменник Брюс Чатвін у книжці «У Патагонії» звернув увагу на грецьке слово πάταγος, «гуркіт» або «скрегіт зубів». Пігафетта справді писав, що полонені патагони ревли, мов бики. Аргентинський дослідник Мігель Доура пов’язує назву з Пафлагонією, античною областю на півночі сучасної Туреччини, звідки міг походити персонаж роману.
Полонені Магеллана і бог, якого запам’ятав Шекспір
Через два тижні після першої зустрічі до кораблів прийшли ще четверо місцевих. Магеллан вирішив захопити двох і привезти їх імператору Карлу V як живий доказ чудес Нового Світу.
Зробили це хитрістю. Юнакам надавали стільки подарунків, що руки в них були зайняті, а тоді закували їм ноги. Коли залізо замкнулося, полонені зрозуміли обман. Пігафетта записав, що вони ревли, мов бики, і кликали на допомогу свого великого духа Сетебоса.
Жоден із них не побачив Європи. Одного помістили на корабель «Сан-Антоніо», який згодом дезертирував і повернув до Іспанії: полонений помер від спеки в тропіках. Другий, охрещений на ім’я Пауло, помер від хвороби на флагмані «Тринідад» уже після проходження протоки.
Як Сетебос потрапив до Шекспіра
Звіт Пігафетти переклали англійською і видали в збірках подорожей 1555 і 1577 років. Майже через століття після подій у Сан-Хуліані Вільям Шекспір написав «Бурю», прем’єра якої відбулася 1 листопада 1611 року. У п’єсі Калібан, напівлюдина-напівчудовисько, двічі згадує Сетебоса — бога, якому поклонялася його мати, відьма Сікоракса.
Дослідники Шекспіра майже не сумніваються, звідки взялося це ім’я. Так крик полоненого на березі Патагонії став частиною англійської класики. А 1999 року ім’ям Сетебоса назвали новий супутник Урана: астрономи дають місяцям цієї планети імена персонажів Шекспіра.
«Країна велетнів» на мапах Європи
Назва перетворилася на пророцтво. Картографи охоче підхопили образ велетнів, і за кілька десятиліть він закріпився на мапах.
Найвідоміший приклад — мапа Америки 1562 року, створена іспанським картографом Дієго Гутьєрресом і фламандським гравером Ієронімом Коком. На ній намальовано папуг, мавп, русалок, морських чудовиськ і вулкан у Мексиці. А південь континенту підписано двічі: Gigantum Regio, «Країна велетнів», і Tierra de Patagones, «Земля патагонів». Один із намальованих велетнів простягає лук конкістадору.
До наших днів збереглися лише два примірники цієї мапи: один у Бібліотеці Конгресу США, другий у Британській бібліотеці.
Відтоді кожна наступна експедиція пливла на південь, вже знаючи, кого має там побачити.
Велетні Патагонії: як вони зменшувалися за 250 років
Понад два з половиною століття європейські мореплавці «бачили» в Патагонії велетнів. Щоправда, з кожною новою експедицією їхній зріст ставав дедалі скромнішим, і лише один раз міф раптом «відріс» назад.
Від Лоаїси до Дрейка
Через п’ять років після Магеллана до Патагонії дісталася іспанська експедиція Гарсії Хофре де Лоаїси. Священник Хуан де Арейсага записав, що місцеві чоловіки мали тринадцять п’ядей заввишки, тобто близько 2,74 м. Англієць Ентоні Нівет згодом запевняв, що бачив тут мертві тіла завдовжки 3,7 м.
1578 року до патагонського узбережжя підійшли кораблі Френсіса Дрейка. Корабельний капелан Френсіс Флетчер оцінив зріст місцевих у сім з половиною футів, тобто 2,3 м. Коли 1628 року небіж Дрейка видав опис цієї подорожі, він визнав, що патагонці високі, але кепкував з іспанців: мабуть, ті не чекали, що колись сюди допливе англієць і все перевірить. І додав, що іспанська жорстокість зробила місцевих страшнішими душею, ніж тілом.
Лондон, 1766: міф повертається
Уже 1670 року англієць Джон Нарборо писав, що патагонці не вищі за його співвітчизників, і велетні надовго зникли зі звітів. Та 1766 року до Лондона повернувся корабель «Дельфін» комодора Джона Байрона, діда поета лорда Байрона. Поки судно стояло в доці, містом поповзла чутка: моряки бачили плем’я людей заввишки близько 2,7 м. Уперше її надрукував Gentleman’s Magazine 9 травня 1766 року.
Новина розлетілася газетами. Письменник Горацій Волпол відповів на неї сатиричним памфлетом, а у Франції підозрювали, що історія з велетнями маскує британські плани щодо Південної Америки. Наступного року вийшла книжка про плавання «Дельфіна» зі знаменитою гравюрою: англійський моряк простягає сухар для дитини жінці, якій ледве сягає до коліна.
Бугенвіль, Волліс і офіційний звіт
Відповідь дали наступні експедиції, які вже не на око оцінювали, а вимірювали. Капітани Самуель Волліс і Філіп Картерет виміряли патагонців: більшість мала від 178 до 183 см, найвищий — 201 см. Француз Луї Антуан де Бугенвіль записав зріст від 1,8 до 1,9 м.
Крапку поставив офіційний звіт про плавання Байрона, Волліса, Картерета і Кука, виданий 1773 року під редакцією Джона Гоксворта. Патагонці виявилися дуже високими, близько двох метрів, але не велетнями.
| Рік | Хто свідчив | Заявлений зріст |
|---|---|---|
| 1520 | Антоніо Пігафетта, експедиція Магеллана | удвічі вищі за європейців |
| 1526 | Хуан де Арейсага, експедиція Лоаїси | близько 2,74 м |
| 1578 | Френсіс Флетчер, експедиція Дрейка | близько 2,3 м |
| 1670 | Джон Нарборо | не вищі за англійців |
| 1766 | лондонські газети після повернення «Дельфіна» | близько 2,7 м |
| 1766–1767 | Самуель Волліс і Філіп Картерет | 178–183 см, найвищий 201 см |
| 1767 | Луї Антуан де Бугенвіль | 1,8–1,9 м |
| 1773 | офіційний звіт Гоксворта | близько 2 м |
Ким були «велетні» насправді
Найчастіше патагонських «велетнів» ототожнюють з теуельче, які самі себе називають аонікенк. Це кочовий народ, що жив у степах східної Патагонії та полював на гуанако і нанду. Саме їх іспанці першими назвали патагонами.
Описи побуту, залишені Пігафеттою, підтверджують цю версію: плащі й мокасини зі шкур гуанако, способи полювання — усе це достовірні деталі життя аонікенк. Проте повної певності немає: слова, які записав Пігафетта, не збігаються з пізнішими записами мови теуельче.
Чому ж вони здавалися велетнями? Середній європеєць XVI століття мав зріст близько 168 см. Чоловіки теуельче часто перевищували 180 см, а окремі сягали двох метрів. Додайте до цього кремезну статуру, широкі хутряні плащі, які візуально збільшували фігуру, і моряків, які після місяців плавання дуже любили гарні історії.
Подальша доля теуельче виявилася трагічною. У XIX столітті їхні землі колонізували Аргентина і Чилі, а великі вівчарські маєтки зруйнували традиційний кочовий уклад. Сьогодні більшість теуельче живе в містах аргентинської Патагонії.
Де знаходиться Патагонія сьогодні
Патагонія — історико-географічний регіон на півдні Південної Америки, який ділять між собою Аргентина і Чилі. Чіткої адміністративної межі в нього немає, тож площу оцінюють по-різному: від приблизно 757 тисяч до понад мільйона квадратних кілометрів. За будь-якої з цих оцінок регіон більший за Україну.
- Аргентинська Патагонія лежить на південь від річок Колорадо і Барранкас: це провінції Неукен, Ріо-Негро, Чубут, Санта-Крус і Вогняна Земля. Більшу її частину займає посушливий степ, найбільша пустеля обох Америк.
- Чилійська Патагонія охоплює регіони Лос-Лагос, Айсен і Магальянес. Тут переважають фіорди, ліси й гори.
- На кордоні двох країн тягнуться Патагонські Анди та Південне Патагонське льодовикове поле, одне з найбільших поза полярними регіонами. З нього сповзають відомі льодовики Періто-Морено і Грей.
Патагонія — один із найменш заселених куточків планети. Проте назва, народжена з міфу, сьогодні звучить по всьому світу: від туристичних маршрутів до назв брендів.
Де побачити місця цієї історії
Пуерто-Сан-Хуліан, Аргентина
Бухта, де 1520 року відбулася перша зустріч, і досі носить ім’я, яке дав їй Магеллан. На набережній міста Пуерто-Сан-Хуліан стоїть музей «Нао Вікторія» — повнорозмірна репліка корабля з флоту Магеллана, єдиного, що завершив навколосвітню подорож і повернувся до Севільї. Усередині можна побачити копії навігаційних приладів, гармат і речей щоденного вжитку, а також гіперреалістичні фігури учасників експедиції. Звуковий супровід відтворює атмосферу корабля п’ятсотрічної давності.
Неподалік стоїть пам’ятник на місці першої меси, відслуженої на території сучасної Аргентини. З берега бухти часто видно морських левів і дельфінів.
Місто лежить на трасі № 3, приблизно за 360 км від Ріо-Гальєгоса, тож його зручно відвідати дорогою на південь.
Пунта-Аренас, Чилі
Ще одну повнорозмірну репліку «Вікторії» можна побачити в приватному морському музеї «Нао Вікторія» в Пунта-Аренасі. Поруч з нею стоять репліки інших легендарних суден, зокрема «Бігля» Чарльза Дарвіна. Пунта-Аренас також зручна база для поїздок Магеллановою протокою і до національного парку Торрес-дель-Пайне.
Поширені запитання про Патагонію
Назву дав Фернан Магеллан у 1520 році, коли назвав місцевих мешканців «патагонами». Найімовірніше, він узяв це ім’я з іспанського лицарського роману «Прімалеон» (1512), де Патагоном звали дикого велетня. Старіша версія пов’язує назву зі словом pata, «ступня».
Буквально — «земля патагонів». Саме слово «патагон», за найпоширенішою нині версією, означає персонажа роману, а за старішою — «великоногий».
Ні. Місцеві чоловіки, найімовірніше теуельче, часто були вищими за 180 см, тоді як середній європеєць XVI століття мав близько 168 см. Різниця у зрості, масивні хутряні плащі та перебільшення моряків створили міф, який протримався до 1770-х років.
Так європейці називали корінних мешканців Патагонії, передусім теуельче (аонікенк) — кочових мисливців степів.
Захоплені Магелланом патагонці кликали на допомогу свого духа Сетебоса. Пігафетта записав це ім’я, а Шекспір використав його в «Бурі» (1611) як бога, якому поклонялася мати Калібана.
Назва, що пережила міф
Врешті-решт велетні зменшилися до звичайних людей. А назва лишилася.
Історія Патагонії — це історія про те, як книжка може змінити погляд на реальність. Моряки Магеллана пливли на край світу з улюбленими романами в голові, і коли побачили високих людей у хутрі, то впізнали в них героя, а не людей. Картографи намалювали цих героїв на мапах, газетярі роздули чутки, а Шекспір заніс ім’я їхнього бога в англійську класику.
Сьогодні ніхто вже не шукає в Патагонії велетнів. Але щоразу, коли хтось вимовляє слово «Патагонія», він, найімовірніше, повторює ім’я персонажа лицарського роману 1512 року.
Джерела
- Pigafetta’s Account of Magellan’s Voyage — Вікіджерела
- Patagons — Вікіпедія
- Patagonia: etymology — Вікіпедія
- Setebos — Вікіпедія
- Patagones: The Giants Magellan Found in Patagonia
- The Patagon, Patagonia Giants
- The 1562 Map of America — Бібліотека Конгресу США
- The Patagonian Giants — Museum of Hoaxes
- Puerto San Julián — Вікіпедія
- Conocer la historia patagónica — argentina.gob.ar
- Museo Nao Victoria — Вікіпедія
- Tehuelche people — Вікіпедія
Відкрийте більше з Мандри Медіа
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.
